Голова громадської організації «Фундація.101» Андрій БОГДАНОВИЧ в ефірі «Громадського радіо» розповів про результати моніторингового проекту
«Прифронтова інспекція»
Організація «Фундація.101» проводила моніторинг контрольних пунктів «Зайцеве» та «Новотроїцьке» з вересня минулого року і по лютий включно. Ми стежили за роботою перевіряючих органів на цих контрольних пунктах. Наш проект реалізується за сприяння Уповноваженого Верховної Ради з прав людини і Донецької обласної військово-цивільної адміністрації. Наші монітори знаходилися повний робочий день на КПВВ, тобто з моменту відкриття до часу закриття. Вночі контрольний пункт не працював. Спостерігачі стежили, чи дотримуються права людини, чи ввічливо представники перевіряючих органів спілкуються з громадянами тощо.
За час цього моніторингу ми фіксували й порушення, які мали місце, і позитивні зміни чи гідні вчинки прикордонників чи фіскальної служби. Результати нашого моніторингу ми планували направити рекомендаціями Уповноваженому Верховної Ради з прав людини, в Донецьку адміністрацію.
По суті, наш проект добігає кінця. Ми сформували рекомендації, які, окрім вищезазначених органів, направили також в Комітет ВР з прав людини, де якраз були парламентські слухання з питань внутрішньо переміщених осіб. Ми там теж брали участь, і зокрема надіслали туди свої рекомендації щодо пропускної системи.
Як загалом ви оцінюєте те, що там зараз відбувається?
Коли ми готувалися до цього проекту, в нас були гірші очікування. Ми думали, що ситуація зовсім критична. Насправді, не все так погано, як на початку писали ЗМІ. Але, звичайно, є і неприємні ситуації, з якими стикалися наші монітори.
Наприклад?
Наприклад, на «Зайцевве» був випадок, коли людина проїжджала контрольний пункт, прямуючи з неконтрольованої території на контрольовану, після того, як пройшла контроль, залишила свій автомобіль на узбіччі недалеко від контрольного пункту і пішла по своїх справах. Проїжджав повз цю машину прикордонник, і, не помітивши поряд водія, порізав шини. Після чого поїхав. Коли повернувся власник машини і побачив, що шини порізані, він викликав поліцію. Проте поки приїхала поліція, повернувся цей прикордонник і під тиском домігся, аби власник машини відмовився від своїх претензій.
Зрозуміло, що люди, які перетинають лінію розмежування, залежні від тих осіб, які здійснюють контроль. Тому ставляться до них з обережністю.
Щодо цієї ситуації ми надіслали листа в Міністерство оборони і Прикордонну службу, проте у відповіді, яка прийшла на наше звернення, йшлося, що якщо немає претензій, то нема й інциденту.
А як ви про це дізналися?
Це відбувалося в присутності наших моніторів. Ми одразу відреагували й направили скаргу. До речі, після того, як ми надіслали цю скаргу, через два дні нашим спостерігачам ножем порізали намет, в якому вони працювали. Цей намет стилізований, на ньому написано «Фундація.101». Це сталося вночі, тому ми не знаємо, хто це зробив, адже контрольний пункт вночі не працює. Однак все сталося саме після цього інциденту.
Андрію, ви нам надали матеріал, в якому йдеться про проміжні підсумки вашої роботи. Один з аспектів — інформаційні таблички з повідомленням щодо замінування обабіч дороги. Скажіть, наскільки добре учасники дорожнього руху можуть бути поінформовані про замінування певних ділянок?
У наших рекомендаціях, які ми направили до відповідних органів, зазначено, що на ділянці між КПВВ «Новотроїцьке» і «нульовим» блокпостом (блокпост першого рубежу, прямо на лінії зіткнення) є так звана «сіра зона». І вздовж цієї траси, по якій люди прямують до нульового блокпосту й назад, узбіччя заміноване — розтяжки тощо. Були випадки, коли люди підривались. Вони зупинялись через певні фізіологічні потреби, бо туалетів там немає, і виходили на це узбіччя.
Там, дійсно, є таблички з інформуванням щодо замінування, однак вони малого розміру — формату А4, встановлені дуже рідко, інколи їх зносить вітром, тому вони просто валяються. Тому, на нашу думку, достатньої уваги ці таблички не привертають.
А встановити туалети ви не пропонували?
Туалети встановлені біля самого контрольного пункту. А люди можуть довго їхати, стоячи по 5-7 годин у чергах у напрямку КПВВ, знаходячись саме в цій «сірій зоні».
Окрім контрольних пунктів та доріг, які ведуть до них, припустимо, дороги, які ведуть не до великих населених пунктів, поля біля цих населених пунктів, цим ви не займаєтесь, це ви не моніторите?
Наші спостерігачі знаходились, бо на разі ми вже закінчили наш моніторинг, безпосередньо на самій території контрольних пунктів «Зайцеве» та «Новотроїцьке», де відбувається контроль паспортів, вантажівок тощо. За контрольний пункт вони теж мали змогу трохи зайти, але аж до нульовки вони не ходять. Адже, якщо говорити про «Зайцеве», то там відстань в 30 км. По суті, вони працювали саме на КПВВ.
Якісь ще були перешкоди з боку правоохоронних органів або прикордонників, окрім зазначеного вище інциденту з порізаним наметом?
Так, було ще декілька випадків.
Як я вже говорив, наш моніторинг ми розпочали з вересня. На той момент на «Зайцевому» була одна група прикордонників, яка пізніше змінилася після ротації. Попередні хлопці відслужили трохи більше року і їх поміняли. І от, якщо говорити про першу групу на «Зайцевому», то вона працювала майже ідеально: дуже швидко проходила перевірка автомобілів, і паспортний контроль, і допомагали інколи особам літнього віку речі носити. Група, яка прийшла після них, працювала досить непрофесійно. І от коли ми почали працювати з новою групою, то з їхнього боку було певне незадоволення, що хтось контролює їхню роботу. Хоча ми жодним чином не втручались.
А нещодавно, під кінець нашого моніторингу, в кінці січня їздила група, до складу якої входило керівництво антитерористичного центру (саме так нам їх представили, хоча ми досі достеменно не знаємо, хто це був), яка приїхала на КПВВ «Зайцеве», побачила наш намет і сказала його прибрати. Спочатку нам сказали посунути його на 100 м від контрольного пункту. Ми його забрали, адже не хотіли наражатись на конфліктні ситуації, бо ми не втручаємося в процес, а просто спостерігаємо. Тому намет прибрали. А наступного дня, коли наші монітори приїхали працювати, їх взагалі не пустили на територію контрольного пункту. Ми це пов’язуємо з нашою діяльністю, адже ми фіксуємо порушення і направляємо скарги.
У грудні я була на контрольному пункті Станиця-Луганська і бачила відірвані обкладинки паспортів із радянською символікою. Чи стикалися ви з таким?
В принципі, ні. Саме з такими випадками ми не стикалися. Проте інколи були неприємні ситуації, коли людину відправляли в кінець черги лише через те, що вона не сподобалася прикордоннику чи фіскалу. Також був момент, коли представник фіскальної служби, яка відповідає за перевірку саме вантажів (прикордонники відповідальні за паспортний контроль), замість того, аби не дозволити проїхати людині, яка хотіла провезти більше вантажу, аніж це дозволено (на одну людину можна провозити не більше 50 кг продуктів чи будь-якого іншого вантажу), сказав, що пропустить, але за умови, якщо чоловік заспіває гімн України або продекламує вірш Шевченка. На нашу думку, це не припустимо. Такі дії провокують погане ставлення. Це викликає певне відторгнення.
У дечому це стосується обмеження прав людини. Взагалі, люди скаржаться чи бояться?
Так, люди скаржаться. І найбільше скарг щодо великих черг. Якщо говорити в цілому, то пропускна система працює нормально, і нормально прикордонники і фіскали спілкуються з людьми. Але інколи трапляються випадки, які я зазначав. Саме тому громадяни найчастіше скаржаться на надмірні черги. У 2015 році на всю Донецьку і Луганську області працювало лише два контрольні пункти, а не шість, як це було передбачено. Ми і моніторили ті КПВВ, які працювали — «Зайцеве» та «Новотроїцьке». Зрозуміло, що весь потік людей з двох областей ішов через ці два пункти. Навантаження було значне. Люди чекали по 5-6 годин, інколи залишаючись навіть на ніч. А якщо черга залишилася на ніч в «сірій зоні», то люди вже не можуть повернути назад на неконтрольовану територію.
Тому ми писали, що треба відкривати додаткові контрольні пункти. Хоча ті пункти, які було заплановано відкрити, не працювали з об’єктивних причин — через постійні обстріли, тому вони були зачинені заради безпеки громадян.
Потім, коли почали відкритися додаткові контрольні пункти, частково розвантажились черги.
Але все одно черги великі.
Звичайно. І якраз під новорічні свята наприкінці 2015 року набагато зросла кількість людей, які перетинали контрольні пункти.
Так само люди скаржаться на те, що були факти хабарництва, хоча наші монітори подібного не спостерігали. Більшість людей стоять в одній черзі, але є окрема пільгова черга, куди попадають люди з інвалідністю, пасажири з дітьми до одного року, люди похилого віку. Тобто якщо хтось з цих громадян є в автомобілі, то їх ставили в пільгову чергу. Проте нам люди скаржились, що туди попадають і, наприклад, таксисти, які можуть везти людей з контрольованої території до нульовки і повертатись назад через цю пільгову чергу. І от нам називали суму в 200 гривень, за яку можна потрапити в цю пільгову чергу. Але нами це не було зафіксовано, адже ми не ведемо оперативну відеозйомку та не робимо аудіозапис.
А коли вам повідомляють про факт хабара, вам називають якісь прізвища чи конкретних людей?
По-перше, прізвища у прикордонників і фіскалів ніде не зазначені. У них є лише номери бейджів. І то мали місце випадки, коли ці бейджі не вдягали. Ті представники перевіряючих органів, які знаходяться безпосередньо на контрольному пункті, вони з бейджами. І можна ідентифікувати людину за цим номером, тому що ці бейджі видаються під підпис. Проте цих претензій більше до посадових осіб, які регулюють цю пільгову чергу. А тут стоїть прикордонник за 200-300 метрів від контрольного пункту, в якого може не бути бейджа. Ті, хто знаходиться на нульовці, теж без бейджів можуть бути. Тому якщо там якийсь інцидент відбувається, то ідентифікувати особу дуже складно. Ось коли я розповідав про автомобіль, якому порізали шини, то, звичайно, ми зафіксували номер машини, на якій рухався цей прикордонник, і таким чином його ідентифікували. Але в інших випадках не завжди є можливість зафіксувати, хто саме це був.
А щодо людей, який залишаються ночувати на трасі в «сірій зоні» біля КПВВ «Зайцеве» чи «Новотроїцьке». Їм дають можливість якогось розміщення? Чи вони ночують в машині?
Я сумніваюсь, що якщо люди перебували саме в «сірій зоні», їм дають десь заночувати. Якщо говорити про «Зайцеве», то там поряд Бахмут (донедавна Артемівськ), де є місця для ночівлі — гуртожиток. До речі, з яким теж є проблеми. Адже щоб оплатити перебування в цьому гуртожитку, треба йти до каси, яка працює до 5 чи 6 години. І якщо людина приїжджає пізніше, то людина не має змоги оплатити свою ночівлю. А тому не може там переночувати. Наголошую, я говорю саме про пільгове житло, яке надають людям, які не встигли перетнути контрольний пункт. Зрозуміло, що в інших готелях можна розрахуватися як завгодно.
А ті, хто залишається саме в «сірій зоні», не мають можливості десь переночувати, бо «сіра зона» — це траса, де на узбіччі, наприклад, міни, якщо говорити про «Новотроїцьке».
І як це вирішити?
Прикордонники стежать за тим, щоб люди не залишалися на ніч в «сірій зоні». Коли вони бачать, що робочий день добігає кінця, то на нульовці перестають пропускати машини з неконтрольної території до «сірої зони». І якщо на час закриття контрольного пункту, згідно з розкладом КПВВ, в «сірій зоні» перебувають машини, то прикордонники продовжують свою роботу, аби всіх пропустити. Але траплялися випадки, коли час закінчився, контрольний пункт закрили, і люди залишалися в «сірій зоні», ночували під відкритим небом. Навіть більше, були випадки, коли були обстріли чи автоматні черги, а люди в «сірій зоні» знаходилися в незрозумілих умовах.
Розкажіть, будь ласка, коротко про ті рекомендації, які ви надали. Що треба зробити, аби покращити ситуацію?
Наприклад, є ще одна проблема, з якою періодично стикаються люди. За тим положенням, яке наразі регулює цю пропускну систему, передбачається, що якщо дитина виїжджає з неконтрольованої території, то її може супроводжувати лише один з батьків. Проте щоб повернутися на неконтрольовану територію, як в зону більш небезпечну для життя, то треба присутність обох батьків або довіреність від того з батьків, хто відсутній. Про це дуже мало хто знає. І мали місце ситуації, коли мати з дитиною виїжджають на контрольовану територію, плануючи повернутися в цей самий день назад, і коли при повторному перетині контрольного пункту, але вбік неконтрольованої території, їх не пропускали, пояснюючи це тим, що поряд немає батька або довіреності від нього. І мати про цей момент навіть не підозрювала.
Загалом така система правильна, бо виїжджаючи з небезпечної зони, треба надати можливість вивезти дитину звідти. А повернутись до небезпечної зони — все ж таки треба згода обох батьків. Однак, на нашу думку, про це треба більше інформувати: встановити інформаційні таблички, чи персонально інформувати, коли один з батьків виїжджає з дитиною з неконтрольованої території. А оскільки багато людей їздить на контрольовану територію просто за продуктами харчування, то вони можуть їхати зранку з дитиною, яку нема на кого залишити, а повертаючи ввечері не можуть перетнути контрольний пункт, тому що немає цієї довіреності.
Немає коментарів:
Дописати коментар